Між гарбузами соняхи зросли,
Голівки підняли над їх крислате листя,
Радіють, що від затінку втекли,
Що можуть бачити, як сонечко іскриться.
Дивуються: навколо стільки місця,
Що вистачить для всіх, ті ж гарбузи
Усе б затінили, усе б повзли...
Куди, захланні, схаменіться!
Потрібно сонце всім, і волю люблять всі,
Всі хочуть простору і світла, і кохання,
Ви ж протиставили свободі і красі
Свої корисливі амбітні пожадання.
Даремні ваші, гарбузи, старання.
Вам не привласнити ні сонця, ні небес,
Вам не затьмарити божественних чудес
Й не погасити ясні поривання.
І соняхи ростуть собі – та й все.
Ну що їм гарбузи пузаті й гонористі?
Їм сонце радість і тепло несе
Й голубить їхні голови вогнисті.
Їм сонце шле цілунки чисті
І поїть силою для впевнених зусиль
Геть відкидати всю зневагу й біль
Й дивитись мужньо в далі променисті.
Комментарий автора: Моя дружина посадила між гарбузами соняхи, не подумавши про те, що гарбузи розростаються так, що затінюють все навколо, навіть бур'яни під ними гинуть. Здавалося, що те саме буде й зі соняхами. Але раптом соняхи потягнулися вгору - і їм перестали бути страшними будь-які гарбузи. Поезія присвячена другу Юрію Серьогіну до дня його народження.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Новый мир, Новое Знание, Новая Религия - Новый Человек - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Не отвергай того, что не понимаешь, не отталкивай того, что не чувствуешь, но следуй тому во что веришь – лишь Своей Душе и Сердцу, ибо они от Бога, и приведут тебя - к нему…
…шел он дорогой Радости, и была та дорога – Своей…
…но пересекла ее дорога Скорби, и была та дорога – Чужой…
…и свернул он на Чужую дорогу, видя Горящий дом вдоль нее…
…и войдя в дом, - увидел Спящих в нем…
…и стал будить их, дабы Вывести их Оттуда…
…и Ненавидели Спящие его за то, что Не позволял Дремать им…
…ибо во Сне своем, Прельщены были - Великим будущим Чужим…
…а в Делах Своих, были – в Ничтожном настоящем своем…
…и будил он их Истово, дабы они Очнулись ото Сна…
…и вошли в Новое Будущее, Изменив Свое Настоящее…
…а настоящее их было – в Пепле и Золе дома того, на кой снизошли – Сон и Пламя…
…и не было у ТОГО настоящего, - Будущего, в доме Падшем том…
…ибо ВозДАСТся Каждому – по Делам его…
…и лишь только одному – по его Силам…
